Журнал
Чому люди почали фотографувати все — але майже нічого не запам’ятовують

Культура і шоу-бізнес

Чому люди почали фотографувати все — але майже нічого не запам’ятовують

Ми фотографуємо концерти, подорожі, їжу й навіть звичайні моменти. Але чи допомагають тисячі фотографій зберігати спогади — чи навпаки, заважають мозку їх запам’ятовувати?

· 2 хв читання

Ми фотографуємо більше, ніж будь-коли

На смартфоні сьогодні можуть зберігатися тисячі фотографій, хоча ще кілька десятиліть тому люди ретельно вибирали, що саме варто зняти. Камера стала постійним супутником: ми фотографуємо подорожі, концерти, ресторани, покупки, друзів і навіть звичайну чашку кави. Проблема в тому, що кількість фотографій не обов’язково означає більшу кількість спогадів.

Психологи давно досліджують те, що називають photo-taking impairment effect — ефектом погіршення запам’ятовування під час фотографування. В одному з найвідоміших експериментів учасники відвідали музей і мали або просто дивитися на експонати, або фотографувати їх. Наступного дня ті, хто фотографував об’єкти, гірше пригадували деталі, ніж люди, які просто дивилися.

Пояснення досить логічне: коли людина вирішує «це сфотографую, потім подивлюся», частину роботи із запам’ятовування вона ніби передає камері. Мозок отримує сигнал, що деталі вже зафіксовані десь зовні, тому немає необхідності так активно утримувати їх у пам’яті.

Камера забирає не спогад, а увагу

Є ще одна проблема — увага. Щоб добре запам’ятати подію, потрібно спочатку її помітити: роздивитися місце, почути звуки, відчути атмосферу, звернути увагу на людей поруч. Смартфон може перервати цей процес буквально за секунду.

На концерті людина піднімає телефон, шукає правильний ракурс, перевіряє фокус, записує відео, дивиться, чи вдало вийшло, а потім знімає наступну пісню. Фізично вона присутня на концерті, але частину уваги проводить уже не в події, а в екрані.

Саме тому можна повернутися з відпустки з 800 фотографіями й раптом зрозуміти, що окремі дні згадуються набагато гірше, ніж очікувалося. Фотографії залишилися. А ось деталі самого досвіду стерлися.

Але фотографії все-таки допомагають пам’ятати

І тут є важливий нюанс: камера не завжди працює проти пам’яті. Дослідження показують, що фотографування може навіть покращувати запам’ятовування, якщо людина залишається залученою в подію.

Наприклад, коли ми фотографуємо конкретну деталь, розглядаємо її, шукаємо цікаву композицію або потім повертаємося до знімка, фотографія стає додатковим способом закріпити спогад. Проблема починається тоді, коли камера перетворюється на автоматичну реакцію: побачив → дістав телефон → сфотографував → пішов далі.

Тому 100 добре зроблених фотографій можуть зберегти більше, ніж 5000 випадкових кадрів, які ніхто ніколи не перегляне.

Ми створили архів усього життя

Смартфон змінив не тільки спосіб фотографування, а й саме ставлення до пам’яті. Сьогодні людина фактично носить із собою цифровий архів власного життя. Фото зберігаються роками, а Google Photos, iCloud та інші сервіси автоматично нагадують про події, які сталися один, п’ять чи десять років тому.

Це створює новий парадокс: ми маємо більше доказів власного минулого, але не обов’язково більше спогадів про нього.

Фотографія може повернути обличчя, місце або момент, який ми вже майже забули. Але вона не може повністю відтворити те, що відчувала людина в цю секунду.

Можливо, саме тому найцінніші фотографії — не ті, яких у нас тисячі, а ті, на які ми дивимося через роки й одразу згадуємо, де були, з ким, що відчували і чому цей момент взагалі хотілося зберегти.

Читати також: Чому люди платять за те, що могли б отримати безкоштовно

Текст: Аріна Близнюк

Коментарі

Коментарів ще немає — будьте першими.

Коментар з'явиться після перевірки редакцією. Без посилань і телефонів. Пошта не потрібна.

Обговорити в Telegram

Читайте також