У ніч із 19 на 20 червня 2025 року вона міцно спала у своїй квартирі на 18-му поверсі в Одесі. Близько першої ночі — різкі вибухи, лічені хвилини очікування, і раптом — тиша перед ударом. Вона зрозуміла лише одне: безпілотник вибухне зовсім поруч.
Вибухова хвиля оглушила. Спалах. Полум’я. Стеля, що сиплеться, уламки металу, дзеркала. Вона підхопилася з ліжка та кинулася бігти — босоніж, крізь дим і пил, розсікаючи ноги об уламки. На вулицю вибігла у футболці та білизні, без телефона, без речей, лише з одним відчуттям: вижити.
Коли вранці вона підійшла до квартири, побачене важко було описати: житла більше не існувало. Як з’ясувалося згодом, безпілотник здетонував у ванній кімнаті — вже після того, як вона вибігла. Її врятували секунди.
Вибухова хвиля оглушила. Спалах. Полум’я. Стеля, що сиплеться, уламки металу, дзеркала. Вона підхопилася з ліжка та кинулася бігти — босоніж, крізь дим і пил, розсікаючи ноги об уламки. На вулицю вибігла у футболці та білизні, без телефона, без речей, лише з одним відчуттям: вижити.
«Серед руїн і хаосу мене врятувала людяність».
Сходами вниз — із 18-го поверху. Хвилин за двадцять приїхала «швидка», медики надали допомогу. У цей момент поруч опинилася зовсім незнайома дівчина: вона запропонувала прихисток. Цей жест доброти назавжди залишився в пам’яті.Коли вранці вона підійшла до квартири, побачене важко було описати: житла більше не існувало. Як з’ясувалося згодом, безпілотник здетонував у ванній кімнаті — вже після того, як вона вибігла. Її врятували секунди.
Перші тижні стали випробуванням не лише для тіла, але й для психіки. Глибокі порізи, численні гематоми, контузія. Запах гару, що вчувався скрізь. Будь-який різкий звук — і в грудях знову зупинялося серце.
Вона звернулася до лікарів, почала роботу з психологом і групами підтримки. Це допомогло поступово відновлюватися, навчитися дихати і знову довіряти світові.
Вона звернулася до лікарів, почала роботу з психологом і групами підтримки. Це допомогло поступово відновлюватися, навчитися дихати і знову довіряти світові.
«У такі моменти особливо відчуваєш: наші люди неймовірно добрі. Саме підтримка близьких і знайомих врятувала мене від самотності».
Проте найбільший удар чекав пізніше.
Ще у 2019 році вона інвестувала значні кошти у житловий комплекс, сподіваючись отримати омріяну квартиру. Це були останні заощадження її родини. Будівництво обіцяли завершити у 2023 році, але мрія так і не здійснилася.
Після трагедії вона звернулася до забудовника з проханням про допомогу. Відповідей не отримала. Обіцянки повернути кошти так і залишилися словами.
«Здавалося, що гірше вже бути не може. Ворог зруйнував мій дім, а байдужість добила остаточно».
Ще у 2019 році вона інвестувала значні кошти у житловий комплекс, сподіваючись отримати омріяну квартиру. Це були останні заощадження її родини. Будівництво обіцяли завершити у 2023 році, але мрія так і не здійснилася.
Після трагедії вона звернулася до забудовника з проханням про допомогу. Відповідей не отримала. Обіцянки повернути кошти так і залишилися словами.
«Здавалося, що гірше вже бути не може. Ворог зруйнував мій дім, а байдужість добила остаточно».
Усе майно зникло миттєво — ноутбуки, техніка, робочі матеріали, одяг, навіть сукні з весільного салону. Разом із ними зникла ілюзія стабільності. Але втративши все, вона відкрила нові сенси.
Два місяці реабілітації повернули фізичну силу. Але найбільші зміни відбулися всередині. Те, що здавалося важливим «учора», тепер втратило сенс. Народилися нові пріоритети: життя, близькі, право на безпеку, право на тишу.
Вона каже: тепер краще розуміє тих, хто пройшов через подібні трагедії, отримав контузію чи переживає ПТСР.
У неї є проста і водночас велика мрія — свій дім, де знову можна буде зібрати життя з речей і тиші. І ще одна — щоб в Україні настав мир. Ці мрії тримають і ведуть, коли треба починати з нуля.
«Кожен наш досвід важливий. Участь у Ms Top Ukraine колись навчила мене йти вперед і не здаватися — навіть коли здається, що все втрачено».
Два місяці реабілітації повернули фізичну силу. Але найбільші зміни відбулися всередині. Те, що здавалося важливим «учора», тепер втратило сенс. Народилися нові пріоритети: життя, близькі, право на безпеку, право на тишу.
«Матеріальне можна втратити в одну мить. Залишається лише ти, твій досвід і твої знання».
Вона каже: тепер краще розуміє тих, хто пройшов через подібні трагедії, отримав контузію чи переживає ПТСР.
У неї є проста і водночас велика мрія — свій дім, де знову можна буде зібрати життя з речей і тиші. І ще одна — щоб в Україні настав мир. Ці мрії тримають і ведуть, коли треба починати з нуля.
«Кожен наш досвід важливий. Участь у Ms Top Ukraine колись навчила мене йти вперед і не здаватися — навіть коли здається, що все втрачено».
Її історія — про крихкість і силу, про страх і сміливість, про секунди, що відділяють трагедію від дива. І про людей, завдяки яким ми тримаємося одне одного — попри темряву.
