
Борис Лісаневич: одесит, який відкрив світові Непал
Одесит Борис Лісаневич став артистом балету, підкорив Париж, подружився з королем Непалу та відкрив перший готель країни, назавжди змінивши її історію.
Є одна деталь, яка найкраще пояснює масштаб цієї історії. У Непалі Бориса Лісаневича називали одним із батьків місцевого туризму. В Одесі про нього сьогодні знають значно менше. І це дивно, якщо врахувати, що його життя могло б стати сюжетом одразу для кількох пригодницьких фільмів.
Одесит народився у 1905 році в родині, де для нього вже ніби був написаний сценарій життя. Але революція перекреслила його плани. Замість передбачуваної військової кар’єри Борис опинився в балеті. Він навчався в Одесі, а згодом виїхав до Парижа, де став артистом знаменитого балетного колективу Сергія Дягілєва. Хлопець із Одеси раптом опинився у світовій богемі й почав гастролювати Європою, Америкою та Азією.

Але сцена виявилася лише першою зупинкою. У Калькутті Лісаневич відкрив Club 300 — елітний заклад, куди приходили британські аристократи, дипломати, політики та індійська знать. Саме там він познайомився з непальським королем Трібхуваном. Знайомство переросло у дружбу, а дружба зрештою привела Бориса до Непалу. У 1953 році він переїхав до Катманду — міста, яке тоді було зовсім не схожим на туристичну столицю Гімалаїв.
У той момент Непал був фактично закритим світом. Іноземцям було складно отримати візи, нормальної туристичної інфраструктури не існувало, а про комфортні готелі європейського рівня годі було говорити. Лісаневич подивився на це і побачив не проблему, а бізнес-можливість. Якщо люди не можуть приїхати до Непалу — потрібно зробити так, щоб вони захотіли приїхати, а потім створити місце, де вони зможуть залишитися.
У 1954 році в Катманду відкрився Royal Hotel — перший готель європейського типу в країні. І тут починається чи не найкумедніша частина історії. Лісаневич не був професійним готельєром. У Катманду не вистачало навіть базових речей: обладнання, сантехніки, посуду, продуктів. Частину необхідного доводилося доставляти з Індії, а персонал — буквально навчати готельній справі з нуля. Людей доводилося вчити не тільки працювати в готелі, а й носити взуття, правильно сервірувати стіл та обслуговувати гостей за європейськими стандартами.


Лісаневич пішов ще далі. На території готелю вирощували овочі, яких у місцевій кухні майже не знали, працювала пекарня, а меню поступово поповнювалося європейськими стравами. Так у Катманду з’явилися навіть борщ і котлети по-київськи. Для гостя з Європи це був комфортний шматок знайомого світу посеред Гімалаїв. Для самого Непалу — початок абсолютно нової туристичної культури.
А потім Борис зробив те, що сьогодні назвали б геніальним PR-ходом. Він зрозумів: одного красивого готелю недостатньо. Потрібні туристи.
У 1955 році Лісаневич переконав групу з 20 іноземців приїхати до Непалу і особисто домагався для них дозволів на в’їзд. Після переговорів із королем Махендрою група отримала 15-денні візи. Це був один із перших організованих туристичних заїздів у країну. Фактично 20 людей стали початком історії індустрії, яка десятиліттями пізніше перетвориться на одну з головних галузей Непалу.
Royal Hotel швидко став набагато більшим, ніж просто місцем для ночівлі. Там перетиналися абсолютно різні світи — монархи, дипломати, альпіністи, письменники, мандрівники та знаменитості. Лісаневич організовував прийоми, працював із королівським двором і поступово сам став частиною туристичної легенди Катманду. Настільки, що про нього жартували: головні пам’ятки Непалу — Еверест і Борис.

Його життя тим часом продовжувало нагадувати авантюрний роман. Йому приписували дружбу з Агатою Крісті, знайомства з Жаном-Полем Бельмондо, полювання на тигрів, історії про єті та неймовірні дипломатичні пригоди. Частина цих сюжетів із роками перетворилася на легенди, але реальних історій у його біографії й без того вистачило б на книгу.
Royal Hotel працював до 1969 року, після чого Лісаневич продовжив ресторанний бізнес. Його ім’я згодом стало пов’язаним із Yak & Yeti — одним із найвідоміших готельних брендів Катманду. Сам Борис помер у Непалі у 1985 році й залишився там назавжди.
Сьогодні Непал приймає мільйони мандрівників, а Катманду давно став одним із головних воріт до Гімалаїв. Туристична індустрія країни, звісно, не була створена однією людиною. Але непальські дослідники прямо називають Лісаневича піонером комерційного туризму, який допоміг країні відкритися іноземцям і показав, що її гори, культура та атмосфера можуть стати світовим магнітом.
Його історія почалася в Одесі, продовжилася на паризькій сцені, пройшла через Калькутту і закінчилася в Катманду. А між цими точками одесит встиг зробити те, на що іноді не вистачає цілої держави: переконати світ звернути увагу на країну, яку до нього майже ніхто не бачив.
Читати також: Харків’янин, який створив логотип Saint Laurent: історія трьох літер, які стали символом світової моди
Текст: Аріна Близнюк
Коментарі
Коментарів ще немає — будьте першими.
Обговорити в Telegram


